Батькам про права дитини

Бо всі ми українці маєм право
На цій землі і жити, і рости.

(В.Чижова)

Права кожної людини закінчуються там,

де починаються права іншої, і кожна людина повинна поважати права іншої людини.

Усі люди на Землі мають рівні права та свободи. Ці права закрі­плені Загальною Декларацією прав людини, що прийнята Генераль­ною Асамблеєю ООН в 1948 році.

Правила виховання підлітків

1. Допомагайте дитині знайти компроміс душі і тіла.

2. Усі зауваження робіть у доброзичливому, спокійному тоні без ярликів.

3. Докладно ознайомте дитину з призначенням і функціонуванням організму.

4. Пам'ятайте: поки розвивається тіло дитини, хворіє і чекає допомоги душа!

5. Якщо дитину постійно критикують – вона вчиться ненавидіти.

10 правил для батьків

1. Стимулюйте інтелект дитини

Створюючи необхідне середовище, можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку дошкільника на 25—30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50—80 одиниць (якщо життя дитини буде одноманітним, нецікавим і безрадісним).

2. Формуйте у дитини самоповагу

Гаряча тема Алгоритм дій батьків у випадку травматизму дитини

1. Надати дитині першу долікарську допомогу

2. У разі необхідності викликати «Швидку допомогу» за тел. 103 або звернутися до фахівців дитячої лікарні чи травмпункту.

3. Протягом доби повідомити класного керівника про нещасний випадок, що стався з дитиною.

РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо поведінки в період ожеледиці та низьких температур.

Як можна зменшити ризик травм в ожеледицю

Ходіть не поспішаючи, ноги злегка розслабте в колінах, а ступайте на всю підошву. Руки повинні бути нічим не зайняті. При порушенні рівноваги швидко присядьте, це найбільш реальний шанс утриматися на ногах. Падайте в ожеледицю з мінімальним збитком для свого здоров’я. Відразу присядьте, щоб знизити висоту. У момент падіння стисніться, напружте м’язи, а доторкнувшись до землі, обов‘язково перекотіться — удар, спрямований на вас, розтягнеться і втратить свою силу при обертанні. Не тримайте руки в кишенях — це збільшує можливість не тільки падіння, але і більш важких травм, особливо переломів. Обходьте металеві кришки люків. Як правило, вони вкриті льодом. Окрім того, вони можуть бути погано закріплені і перевертатися, що додає травмувань. Не прогулюйтеся з самого краю проїжджої частини дороги. Це небезпечно завжди, а на слизьких шляхах особливо. Можна впасти та вилетіти на дорогу, а автомобіль може виїхати на тротуар.

Не перебігайте проїжджу частину дороги під час снігопаду та в ожеледицю. Пам‘ятайте, що в ожеледицю значно збільшується гальмівний шлях машини, і падіння перед автомобілем, який рухається, призводить як мінімум до каліцтв, а, можливо, й до загибелі.

Дуже небезпечні прогулянки в ожеледицю в нетверезому стані. У стані сп’яніння травми частіше за все важкі, всупереч переконанню, що п‘яний падає завжди вдало. Напідпитку люди не так чутливі до болю і при наявності травми своєчасно не звертаються до лікаря, що завдає згодом додаткових проблем та неприємностей.

Якщо ви впали і через деякий час відчули біль у голові, нудоту, біль у суглобах, утворилися пухлини, — терміново зверніться до травмпункту, інакше можуть виникнути ускладнення з поганими наслідками.

Пересуваючись містом в період танення льоду, слід бути особливо уважним, проходячи повз будинки чи біля високих дерев, спершу необхідно впевнитись у відсутності загрози падіння льодових наростів. Нестійкі погодні умови - відлига вдень і заморозки вночі та значне нагромадження снігового покриву сприяють активному утворенню бурульок на покрівлях споруд (особливо старих будинків з похилим дахом), виступаючих архітектурних частинах будинків та великих деревах. По можливості необхідно триматись на відстані 3-5 метрів від будинків та інших споруд, вибираючи найбільш безпечний маршрут руху. Ні в якому разі не заходити за спеціальні огорожі поблизу будинків чи дерев.

Щоб уберегти себе і своїх близьких від переохолодження та обмороження радимо дотримуватися простих рекомендацій

Перед виходом на вулицю не забувайте ознайомлюватися з прогнозом погоди. Без необхідності не виходьте на вулицю і скоротіть перебування на морозі.

Підтримуйте температуру тіла, не допускайте навіть короткочасних переохолоджень. Правильно одягайтесь, а саме дотримуйтесь принципу пошаровості, тобто одягайтесь, як цибулина. Кожний шар одягу має певні функції та доповнює дію інших.

Перший шар — базовий: вентилює та відводить вологу (термобілизна). Це найближчий до тіла шар одягу, який відводить піт із поверхні тіла, залишаючи його сухим, не допускає переохолодження, зберігає корисне тепло, вентилює та має «дихаючі» властивості.

Цим функціям ідеально відповідає спеціальна термобілизна із синтетичних або із вмістом синтетичних тканин. Бавовна є поганим вибором для базового шару, оскільки поглинає піт і сприяє переохолодженню тіла.

Другий шар — ізолюючий. Цей шар одягу утеплює, захищає тіло від охолодження, зігріває у холодну погоду. Волога не затримується, а легко виводиться на поверхню, де вона випаровується або транспортується далі у третій шар. Для цього шару дуже добре підходять товстий фліс та вовна, оскільки ці матеріали є хорошими ізоляторами тепла.

Третій шар — захисний (куртки, штани, костюми). Зовнішній шар захищає від несприятливих погодних умов. Він виконує функцію «щита» проти дощу, вітру та холоду. Для третього шару найкраще підходить водо- та вітронепроникний дихаючий зовнішній шар.

Бережіть шкіру від переохолодження та обвітрювання

При тривалому перебуванні на холодному повітрі шкіра втрачає вологу, обвітрюється і на ній з’являються мікротріщинки, через які може потрапити інфекція. Для запобігання цьому вранці потрібно змащувати шкіру обличчя живильним жирним кремом, який містить вазелін або ланолін — він не дає випаровуватись волозі та зберігає шкіру еластичною. Для захисту слизової губ потрібно використовувати жирну гігієнічну помаду.

Бережіть кінцівки від переохолодження. Під час перебування на холоді відбувається природний перерозподіл крові з кінцівок до тіла, для забезпечення внутрішньої температури. В результаті цього обличчя, ніс, вуха, шия, руки та ноги стають вразливішими до холодних температур. Тому не допускайте їх переохолодження: носіть вовняні рукавиці та дві пари шкарпеток.

Взуття не повинно бути тісним, бо це перешкоджає нормальному кровообігу. Потрібно, щоб між ногою та взуттям залишався повітряний прошарок. На дно взуття необхідно постелити устілки із товстої повсті або фетру. Перед виходом на вулицю потрібно добре розтерти ноги, і вже після цього одягати шкарпетки.

Рукавиці. Що стосується зігрівання рук, то краще одягати не рукавички, де кожен палець знаходиться окремо, а рукавиці, де пальці зігрівають один одного.

Зігрівайтеся рухом

При тривалому перебуванні на холоді організму потрібно час від часу розминатися: поприсідати, помахати руками, пострибати, розтерти коліна, долоні та ступні — це покращить кровообіг та дасть змогу імунним клітинам краще циркулювати в організмі, що, в свою чергу, підвищує його опірність простудам та захворюванням.

Будьте обережні, бережіть себе - це запорука безпечного перебування на вулиці при погіршенні погодних умов, особливо у зимовий період.

Увага! Різке похолодання сприяє переохолодженню організму та обмороженню частин тіла людей!

Щорічно до лікувальних закладів України надходять постраждалі з різними стадіями обмороження. За спостереженнями медиків кількість таких хворих збільшується одразу у декілька разів у періоди різких похолодань. Щоб уникнути переохолодження й обмороження, необхідно більше про це дізнатися та дотримуватись основних правил поведінки в умовах низьких температур.

Гіпотермія (загальне замерзання) – це тяжкий патологічний стан, що обумовлений загальним впливом холоду на організм людини.

Гіпотермія виникає в результаті впливу температури понад 00С, особливо при перебуванні в холодній воді; підвищеній вологості та вітру. Розвитку гіпотермії сприяє фізичне виснаження, погане харчування, вживання алкоголю, порушення циркуляції крові, травми, перебування у вологих умовах. Слід пам’ятати, що холод вражає людину повільно, часто – непомітно для неї самої.

Клінічні прояви гіпотермії залежать від тривалості перебування на холоді, швидкості та ступеня зниження температури тіла.

Легкий ступінь характеризується зниженням температури тіла до 35-33 0С, появою тремтіння, блідістю шкірних покровів. Мова уповільнена, з’являється слабкість, сонливість, пульс слабкий.

Середній ступінь характеризується зниженням температури тіла до 29-27 0С, шкіряні покрови бліді або синюшні, холодні на дотик, з’являється різка сонливість, утруднення рухів, свідомість пригнічена. Пульс уповільнений (52-32 ударів за хвилину) дихання уповільнено (8-12 циклів вдиху/видиху за хвилину).

Тяжкий ступінь – потерпілий в непритомному стані; виникає конвульсивне скорочення жувальних м’язів. Пульс рідкий (менш 34-32 ударів за хвилину), слабкий. Дихання рідке (до 3-4 дихальних рухів за хвилину), поверхневе. В результаті розладів серцевої діяльності та дихання може наступити смерть.

Перша медична допомога, за виключенням тяжких випадків (втрата свідомості, кома, слабкий пульс, температура тіла близько 32 0С або нижча), зводиться до невідкладного, але поступового зігрівання тіла (за допомогою пляшок, наповнених гарячою водою, електричної ковдри, тепла вогнища, тіла іншої людини). Перш за все потерпілого слід переодягти в сухий одяг, можна використати спальний мішок, перенести у тепле місце. Потім його необхідно оглянути з метою виявлення наявності інших травм чи уражень.

У випадку потрапляння у крижану воду, з потерпілого потрібно негайно зняти мокрий одяг та загорнути його в спальний мішок, ковдру. При наявності розладів дихання (поверхневе, нерегулярне) або його зупинці, потрібно негайно здійснити штучне дихання методом «рот-в-рот». Потерпілому поступово дають пити тепле питво. Евакуацію слід здійснювати на носилках, так як піша хода може ускладнити циркуляцію крові. Гіпотермія загрожуватиме життю потерпілого доти, поки не буде відновлена нормальна температура тіла. Надання допомоги потерпілим базується на наступних принципах: стабілізація температури, заходи щодо припинення подальшої втрати тепла організмом, обережне ставлення до потерпілого, негайна евакуація на вищий рівень медичного забезпечення. Зігрівання потерпілих на тяжку гіпотермію в польових умовах особливо небезпечне у зв’язку з великою ймовірністю таких ускладнень, як шок у результаті зігрівання, порушення серцевого ритму. Слід пам’ятати, що при гіпотермії організм людини не здатний генерувати тепло. Тому, лише одне укутування потерпілого в ковдру або спальний мішок є недостатнім заходом першої медичної допомоги.

Обмороження – це пошкодження будь-якої частини тіла (включно до відмирання тканин), яке виникає внаслідок впливу низьких температур оточуючого середовища. Найчастіше обмороження виникає при температурі повітря нижче – 100С-200С. При довготривалому перебуванні на відкритому повітрі, особливо за умов високої вологості та сильному вітрі, обмороження може виникнути восени та навесні при температурі повітря вище нуля. Статистика свідчить про те, що навіть усі важкі обмороження з ампутацією кінцівок виникають, коли людина перебуває у стані важкого алкогольного сп’яніння.

Обмороження І ступеню (найбільш легкий випадок) частіше виникає при недовготривалому впливі низької температури на організм людини. Уражена ділянка шкіри бліда, після відігрівання червоніє, в деяких випадках має темно-червоний відтінок, починається розвиток набряку. Омертвіння шкіри не виникає. Наприкінці тижня після обмороження може розпочатися незначне шелушіння шкіри. Повне одужання відбувається на 5-7 день по обмороженні. Перші ознаки такого обмороження – відчуття печіння, поколювання з подальшим онімінням ураженої ділянки тіла. Потім виникають зуд шкіри та незначний або сильний біль.

Обмороження ІІ ступеню виникає при більш тривалому контакті з холодом. На початковій стадії виникає блідість, охолодження та втрата чутливості в ділянці тіла, але ці прояви виникають при всіх ступенях обмороження. Тому найбільш характерна ознака ІІ ступеню травми – це виникнення в перші дні після обмороження пухирів, наповнених прозою рідиною. Повне відновлення шкіри відбувається протягом 1-2 тижнів без грануляцій та рубців. При обмороженні ІІ ступеню після відігрівання виникає біль, більш інтенсивний та тривалий ніж при травмі І ступеню. Має місце свербіння та печіння шкіри.

При обмороженні ІІІ ступеню тривалість періоду впливу холоду та зниження температури ураженої ділянки організму людини збільшується. Пухирі, що виникли на початковій стадії, заповнені рідиною з кров’ю, їхнє дно фіолетово-червоного кольору, нечутливе до дотику. Відбувається відмирання всіх елементів шкіри з виникненням опісля одужання на цих місцях грануляцій та рубців. Уражені нігті знов не відростають або відростають деформованими. Відторгнення тканин, що відмерли, закінчується на 2-3 тижні, після чого розпочинається рубцювання, яке триває до одного місяця. Інтенсивність та тривалість болю більш виражена ніж при обмороженні ІІ ступеню.

Обмороження IV ступеню виникає при довготривалому впливі холоду, зниження температури в уражених ділянках тіла при ньому найбільше. Воно часто поєднується з обмороженням ІІІ і ІІ ступенів. Відмирають усі прошарки м’яких тканин, нерідко уражаються кістки та суглоби. Уражена ділянка тіла темносинього кольору, інколи з мармуровим малюнком. Набряк виникає одразу після відігрівання і швидко збільшується. Температура ураженої ділянки шкіри значно нижча ніж на прилеглих частинах тіла. Пухирі виникають на менш уражених ділянках, де виникло обмороження ІІІ-ІІ ступенів. Відсутність пухирів при швидко та значно поширеному набряку, відсутність чутливості свідчать про наявність обмороження IV ступеню. Під час довготривалого перебування людини під впливом низької температури виникають не тільки місцеві ураження частин тіла, але і загальне охолодження організму. Під загальним охолодженням розуміють стан, який виникає при зниженні температури тіла нижче 340С.

Перша допомога при обмороженнях

Дії при наданні першої медичної допомоги відрізняються в залежності від ступеню обмороження, стану загального охолодження організму людини, його віку та наявних хвороб. При наданні першої допомоги необхідно припинити дію охолодження, зігріти кінцівки для відновлення кровообігу в уражених холодом тканинах із метою попередження розвитку інфекційних ускладнень. У першу чергу слід направити постраждалого до найближчого теплого приміщення, зняти з нього взуття, верхній одяг, шкарпетки та рукавички. Одночасно з проведенням заходів першої черги треба викликати швидку медичну допомогу для проведення кваліфікованих заходів щодо рятування постраждалого. При обмороженні І ступеню, ділянки тіла, що охолоджені, необхідно зігріти до почервоніння теплими руками, легким масажем, розтиранням тканиною з вовни, диханням, а потім накласти ватно-марлеву пов’язку.

При обмороженні II-IV ступеню швидке зігрівання, масаж або розтирання не робіть. Слід накласти на уражену поверхню теплоізолюючу пов’язку (шар марлі, товстий шар вати, знов шар марлі, а зверху клейонку або прогумовану тканину). Уражені кінцівки зафіксуйте за допомогою підручних засобів (шматок дошки або фанери, щільний картон), які накладаються та фіксуються зверху пов’язки. Для теплоізоляції можна використовувати ватники, куфайки, вовняну тканину тощо. Ураженим дають пити теплу рідину, гарячу їжу, пігулку аспірину або анальгіну, по 2 таблетки „Но-шпи” або папаверину. Не потрібно розтирати уражених снігом, тому що кровоносні судини верхніх та нижніх кінцівок можуть постраждати. Не можна застосовувати швидке зігрівання обморожених кінцівок біля багаття, безконтрольно застосовувати грілки та інші джерела тепла, тому що це погіршує перебіг обмороження. Не рекомендується, як неефективний, варіант першої допомоги – застосування олій та жирів, розтирання кінцівок спиртом при глибокому обмороженні. При загальному охолодженні організму людини легкого ступеню достатньо ефективним методом лікування є зігрівання постраждалого в теплій ванній при початкової температурі води 240С, поступово температуру води збільшують до нормальної температури тіла людини. В разі наявності у постраждалого середнього або важкого ступеню охолодження, з порушенням дихання та кровообігу, людину необхідно швидко відвезти до лікувального закладу.

„Залізне обмороження”

Взимку реєструються холодові травми, що виникають при контакті теплої шкіри з холодним металом. Як тільки дитина візьметься голою рукою за залізяку або лизне її язиком, вона міцно прилипне до неї. Звільнитися можна тільки відірвавши предмет разом зі шкірою. На щастя, „залізна” рана не часто буває глибокою, проте все одно її необхідно терміново продезінфікувати. Спочатку промийте рану теплою водою, потім перекисом водню, який очистить рану від бруду. Добре допомагає застосування гемостатичної губки, але можна використовувати складений у декілька шарів стерильний бинт, який необхідно притиснути до рани та тримати до повної зупинки кровотечі. Якщо поранення велике, необхідно звертатися до лікаря.

Якщо людина самостійно не відірвала від себе залізяку, а голосно кличе на допомогу, ваші правильні дії допоможуть запобігти виникненню великих поранень. Не відривайте людину від залізяки, а полийте на прилипле місце теплу воду. Метал після зігрівання звільнить свою жертву. Говорячи про металеві предмети, необхідно нагадати, що взимку вони відбирають у людини тепло. Тому неможна давати дітям дитячі заступи з металевими ручками, металеві частини санчат накривайте тканиною. Не дозволяйте дітям довго кататися на каруселях та гойдалках, лазити металевими сходами споруд на ігрових майданчиках. Обов’язково захищайте руки рукавичками.

Профілактика переохолодження та обмороження

Існує декілька простих правил, виконання яких дозволить уникнути переохолодження та обмороження при сильному холоді: не вживайте алкогольних напоїв – алкогольне сп’яніння сприяє високій утраті тепла, в той же час викликає ілюзію тепла. Додатковим негативним фактором є неможливість сконцентруватися на перших ознаках обмороження; не паліть на морозі – паління зменшує периферійну циркуляцію крові і робить кінцівки більш уразливими до дії холоду; носіть просторий одяг – це сприяє нормальній циркуляції крові. Одягайтеся так, щоб між шарами одягу залишався прошарок повітря, який утримує тепло. Верхній одяг бажано носити непромокаючий. Тісне взуття, відсутність устілки, брудні шкарпетки можуть створювати передумови обмороження. Особливу увагу до взуття необхідно приділяти особам, в яких сильно пітніють ноги. У взуття необхідно вкладати теплі устілки, а замість бавовняних шкарпеток одягати вовняні – вони поглинають вологу та залишають ноги сухими. Не виходьте на мороз без рукавичок та шарфу. Найкращий варіант – рукавички з водовідштовхуючої тканини, яка не пропускає повітря, з хутром всередині. Рукавички зі штучних матеріалів погано захищають від морозу. У вітряну погоду відкриті ділянки тіла змащуйте спеціальним кремом. Не носіть на морозі металевих (у тому числі золотих та срібних) прикрас. По-перше: метал охолоджується до низьких температур швидше ніж тіло, внаслідок чого можливе „прилипання” цих предметів до шкіри з виникненням почуття болю та холодових травм. По-друге, каблучки на пальцях затрудняють циркуляцію крові та сприяють обмороженню кінцівок. Використовуйте допомогу друзів. Слідкуйте за обличчям друзів, особливо за носом, вухами та щоками, звертайте увагу на зміну їх кольору, а друзі повинні слідкувати за станом вашого обличчя. Не дозволяйте обмороженому місцю знов замерзнути, це може призвести до більш значних пошкоджень. Не знімайте на морозі взуття з обморожених ніг – вони розпухнуть і ви не зможете знов взутися. Необхідно найшвидше потрапити до теплого приміщення. Якщо замерзли руки – спробуйте відігріти їх під пахвою.

Повернувшись до приміщення після довготривалого перебування на морозі, обов’язково впевніться у відсутності обмороження кінцівок, спини, вух та носа. В разі необхідності своєчасно розпочинайте лікування. Несвоєчасне надання допомоги може призвести до гангрени та втрати кінцівки. Якщо під час перебування на відкритому повітрі ви відчуваєте початок переохолодження, негайно зайдіть до теплого приміщення для зігрівання та огляду місць потенційного обмороження. Якщо у вас зламалася машина на значній відстані від населеного пункту або в незнайомій місцевості, краще залишатися в ній та викликати допомогу по телефону або чекати іншого автомобіля. Ховайтеся від вітру. На вітрі вірогідність обмороження зростає. Не мочіть шкіру – вода проводить тепло швидше ніж повітря. Не виходьте на мороз із вологим волоссям. Вологий одяг і взуття (наприклад, людина впала у воду) необхідно зняти, витерти людину, при можливості переодягнути її в сухий одяг та якнайшвидше доставити до теплого приміщення. У лісі необхідно розпалити багаття, роздягнутися і висушити одяг. Під час сушіння одягу енергійно робіть фізичні вправи та обігрівайтесь біля вогню. Доцільно взяти з собою на довготривалу прогулянку змінні шкарпетки, рукавички та термос із гарячим чаєм. Перед виходом на мороз бажано поїсти – вам необхідна додаткова енергія. Слід враховувати, що у дітей терморегуляція ще не налагоджена, а в осіб похилого віку при деяких хворобах порушена. Ці категорії найбільш піддаються обмороженню та переохолодженню, тому враховуйте це під час планування прогулянок узимку. Пам’ятайте, що перебування дитини на морозі не повинно перевищувати 15-20 хвилин, потім потрібно зігріти її в теплому приміщенні.

Абетка знань про дитину

Агресивна поведінка – це сигнал неблагополуччя дитини, це прояв внутрішнього дискомфорту.

Батьки! Діти – це не приватна власність.

Важливо, щоб дитина під час покарання розуміла, за що її покарали і не відчувала приниження.

Головне – оточення, а не гени.

Гра найкраще знімає вербальну (хочеться крикнути) і тактильну агресію (хочеться вдарити).

Досвід раннього дитинства впливає на подальший спосіб мислення та діяльність дитини.

Дитині подобається все ритмічне.

Дитяча уява і фантазія розвивають творчі здібності.

Емоційно забарвлене висловлювання впливає на поведінку дитини.

Є досвід – невиправних помилок не існує.

Життя таке: дитина сьогодні – зовсім інша, ніж вчора.

Злість і заздрість у дитини – це вираження її безсилля.

Інтерес – найкращий стимул до навчання і розвитку.

Кожна дитина здатна вчитися добре – все залежить від методу навчання.

Люблю я тебе не за те…(що ти добрий, гарно вчишся…).

Люблю я у тобі…(доброту, рішучість…).

Малювання, спів, танець, робота з тістом, глиною – це елементи арттерапії, які допомагають дитині справитися зі страхами.

Ніколи не ігноруйте плач дитини. Нервозність батьків( педагогів ) є заразною.

Обговорюйте з дитиною:” А що тобі хочеться? Що ти плануєш? Як би ти це зробив? Як би ти діяв?”.

Покарання має слідувати зразу ж за поступком.

Розвивайте власний потенціал і пам’ ятайте:’’ Ви – луки, а ваші діти – стріли.’’

Cором’язливість є там, де існує авторитарний стиль виховання, де недоліки дитини висміюються.

Тренуйте ліву руку так само, як і праву.

Уникайте при спілкуванні з дитиною сюсюкання.

Уникайте порівнянь дитини з іншими та висміювання її в присутності інших.

Успіх в одній справі породжує впевненість в інших справах.

Фізичні вправи сприяють розвитку інтелекту.

Хвалити дитину краще, ніж сердитися на неї.

Цікаве діти вважають правильним, нецікаве – неправильним.

Часто агресивна поведінка дитини – це намагання привернути увагу інших до своїх потреб, відстояти право на власну думку, рішення.

Шкода для дитини – невпевненість матері.

Що дитині цікаво, тільки те вона і запам’ ятовує.

Якщо дитина себе постійно з кимось порівнюватиме, то у неї просто не залишиться часу і сил, щоб зрозуміти, яка ж вона насправді.

Я приймаю тебе таким, яким ти є.

10 "золотих правил" виховання щасливих дітей


1.Стимулюйте інтелект дитини.


Створивши сприятливі умови, можна підвищити розумовий розвиток дитини . Тому - не гайте часу. Пізніше це зробити набагато важче.

2. Формуйте самоповагу.

Висока самооцінка додає сміливості братися за нове, ризикувати і навіть зазнавши невдачі, все-таки перемагати. Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати , що успіх, майбутній добробут залежить від них самих.

3. Навчіть дитину спілкуватися.

Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички:
• щира любов до батьків дає відчуття захищеності;
• приязне ставлення до навколишніх, не лише до близьких і рідних;
• зовнішня привабливість: одяг, манери;
• можливість спостерігати правильне соціальне спілкування: поведінка батьків, вчителів, ровесників.
• Висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі;
• Мати хоча б середній запас слів, вміти підтримувати розмову.

4. Пильнуйте, щоб дитина не стала "залежною" від комп’ютера чи телевізора.

Телевізор, комп’ютер, як злі чаклуни, здатні красти в дитини години, дні й роки . Надмірне сидіння перед телевізором чи комп’ютером гальмує в дітей розвиток мовлення. Діти стають нервовими, миттєво реагують дією, не намагаючись осмислити та обговорити події. Потрібно залучити дітей до занять спортом, музикою, читанням, корисною роботою, тощо.

5. Виховуйте відповідальність і порядність.

Не лише повсякчас пояснюйте, що таке добре, а що – погано, а й закріплюйте гарні звички, карайте за негідні вчинки, тільки не різкою. За приклад дитині має слугувати гідна поведінка батьків, а пізніше ровесників.

6. Навчіть дитину шанувати сім’ю.

Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя . Діти мають бачити все тільки добре та розуміти "хочу"і "треба".
Любов і повага між членами родини краще за будь-яку лекцію дадуть зрозуміти дитині, що сімейне життя – це,насамперед, рівноправність у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання зробити для неї добро, виявляти ніжність та взаємну повагу.

7. У кожної дитини має бути гарний друг.

Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні орієнтири й поведінку. Батьки спрямовують і зміцнюють цю дружбу та дбають про якнайширше коло знайомств із ровесниками з благополучних сімей.

8. Будьте вимогливими.

Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги:дотримуватися порядку у домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.
Не будьте тиранами . Запам’ятайте, що відповідальними, розумними й слухняними діти стають не одразу. На це треба витратити роки.

9. Привчайте дитину до праці.

Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Подбайте, щоб вони без примусу набули трудових навичок, заповніть їх життя цікавими і корисними справами, що вимагають певних зусиль на шляху до успіху . Нехай вчаться долати труднощі.

10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.

Нехай все перепробують, вчаться на власних помилках. Беруть участь у сімейних нарадах . Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, особливо, те, що в них добре виходить.

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ

К.Бабенко

Шановні батьки,
нам би дуже хотілося, щоб цей матеріал став вашим помічником.
Кожна мати та кожний батько хоче, щоб спілкування з дитиною приносило радість, щоб було взаєморозуміння і дружба. Хоча часом це нелегко. Дитина своєю поведінкою часто ставить перед батьками складні завдання: як відреагувати на спалах злості, неслухняності, що робити, якщо дитина пригнічена і невпевнена у собі, як допомогти їй налагодити контакт з однолітками, як бути, якщо ваша надмірно активна дитина не може всидіти і п'яти хвилин на одному місці... У батьків може виникати багато неприємних почуттів – злість, розчарування, безпорадність, почуття провини за те, що не змогли чомусь навчити.

Сподіваємося, що в цьому матеріалі ви знайдете ті ідеї, що допоможуть вам справлятися зі складними ситуаціями, полегшать ваше життя і зроблять батьківство захоплюючим.
Про те, як спілкуватися з дитиною, можна говорити нескінченно багато. Ми виділили деякі загальні принципи, що можуть бути корисними в різних ситуаціях. І більш докладно розглянули деякі ситуації, що, з досвіду консультативної роботи з батьками, часто викликають труднощі.
Щасти вам!


Те, як ми ставимося до дитини, та й не тільки до дитини, впливає на те, чи зможемо ми знайти спільну мову, досягти взаєморозуміння, задоволення, радість у відносинах.
Що ж важливо в нашому ставленні до дитини?
Важливо приймати її. Це означає любити її безумовно. Просто тому що вона є, а не тому, що поводиться добре, відмінно вчиться, слухняна і т.д. Важливо поважати дитину як особливу людину, поважати її думку і почуття, і демонструвати цю повагу. Важливо прагнути зрозуміти, намагатися уявити себе на її місці. Важлива зацікавленість до її світу і її життя. Тоді дитина почуває себе потрібною, улюбленою. Тоді вона готова довіряти батькам, ділитися і дружити з ними.
Отже, у першу чергу, важливо наше ставлення до дитини.

Що можуть робити батьки, щоб дитина сприймала себе саму як улюблену, гарну і здібну?

‼ Більше помічати гарне в дитині, акцентувати увагу на тому, що в неї виходить, а простіше кажучи, більше схвалювати її справи і вчинки, частіше обіймати дитину, гладити, говорити їй, як ви її любите, як вона потрібна вам, як добре, що вона у вас є.
Досвід свідчить, що схвалити завжди є що, головне захотіти знайти. Спробуйте підрахувати, скільки разів на день ви похвалили дитину, а скільки разів - висловили своє невдоволення. Схвалень і заохочень у ваших стосунках повинно бути як мінімум у 2 рази більше, ніж покарань і критики. Частіше говоріть дитині «можна», ніж «не можна», «обережно», «не смій», «не роби», « ні» і т.д.
Такий підхід не означає, що ви не повинні сердитися на дитину чи повинні приховувати свої почуття. Однак, варто виражати своє невдоволення якоюсь дією дитини, але не дитиною в цілому. Можна засуджувати вчинки, але не почуття дитини. Навіть якщо дитина відчуває такі почуття як гнів, роздратування, які зазвичай вважають поганими, не засуджуйте її. Якщо вона їх відчуває, це означає, що на це є причини. Ви можете шукати ці причини самі чи разом з дитиною .
Схвалення має бути конкретним. Часто батьки бояться «захвалити», щоб дитина не стала самозакоханою, впевненою в тому, що на світі є тільки вона і її потреби. Ви можете не просто казати "ти чудовий”, "ти найкрсивіша (найрозумніша, найдобріша і т.п.)”. Хваліть за конкретні дії: «Чудово, що допоміг помити посуд, а то я б ще довго не могла відпочити», «Спасибі, що сама зібрала портфель».
Не варто хвалити тільки за «великі» справи. Вчіть дітей радіти і цінувати маленькі успіхи теж. Ви можете ввечері разом обговорювати, що гарне і радісне відбулося за день, завести щоденник успіхів, придумати разом як ви будете відзначати, якщо дитина змогла впоратися з чимось вперше у своєму житті. Наприклад, якщо дитина вперше сама дісталася додому зі школи, можна відзначити цю подію разом чимось солодким. Чи придумати будь-які інші способи разом вчитися помічати гарне.
Часто дітям важко сказати, за що вони могли б похвалити себе сьогодні чи що відбулося гарного. Вони розгублюються, говорять, що нічого такого гарного, що варто схвалення, не зробили. Тільки поступово з'ясовується, що вони допомогли другові, вдало зіграли у гру, одержали гарну оцінку, швидше звичайного змогли зібратися, побачили особливо красиве дерево, і мають ще купу гарних вражень та справ. Просто вони не звикли зауважувати на те гарне, що вони зробили.
Багато дорослих зі смутком говорять, що виросли на принципі «Якщо ти зробив чи зробила щось добре чи навіть чудове, то це нормально, так і повинно бути, якщо погане – це жахливо». А схвалень і захоплення їх діями та вчинкам вони майже ніколи не чули. Для цього треба було зробити щось надзвичайно чудове.
У деяких ситуаціях, особливо, коли відносини між батьками і дітьми стали вже дуже напруженими, батькам важко буває помітити щось гарне в дитині, хвалити її.
Наприклад, дитина не робить вчасно уроки. І починається важка війна нагадувань, критики, погроз з боку батьків і опору, відмовок, відтягування, істерик, чи просто ігнорування з боку дитини. Ви можете спробувати змінити стратегію – запитати, що цікавого відбулося за день, помітити щойно побудовану модель машинки чи новий малюнок, складені речі, просто обійняти дитину, розповісти щось про свої справи. Можливо, з перших же ваших спроб вона і не почне ставитися до уроків більш відповідально, але це буде кроком до побудови добрих відносин, що дадуть шанс вирішити проблему.

‼ Ваша дитина унікальна!
Уникайте порівняння своєї дитини з іншими
Коли ви порівнюєте свою дитину з іншими, ви тим самим нібито говорите їй, що вона гірше за інших, через що знижується самооцінка дитини. Часті порівняння призводять до того, що дитина і сама починає себе весь час порівнювати з іншими не у свою користь. У дитини може з'явитися відчуття, ніби щоб вона не робила, все одно вона не стане такою, як Петро, Марійка чи ще хтось. А тоді навіщо старатися щось покращувати. І дитина починає поводитися таким чином, щоб підтвердити свій образ «недостатньо гарної».
Порівнюйте, якою дитина була вчора, і чому вона вже навчилася сьогодні, що вже робить краще, ніж раніше. Тоді ви зможете зрозуміти, як вона розвивається і чим ви їй можете допомогти.

‼ Установка на позитив
Мама десятирічного хлопчика дуже хвилюється, яким виросте її син. Вона зауважує, що він часто невпевнений у собі, йому буває важко спілкуватися з однолітками, він часто агресивний і поводить себе некеровано. Хлопець зовні і по темпераменту дуже схожий на свого батька, з яким мама давно і болісно розлучилася. Маму дуже лякає така схожість, вона боїться, що її син, коли виросте, стане поводитися так само, як і його батько. Їй дуже хочеться виховати сина відкритим для людей, товариським, сильним, впевненим у собі. Але її страх, що це не вийде, приводить до того, що вона весь час припиняє його дії, виховує «як не треба робити». В наслідок цього, хлопчик вважає себе поганим, багато чого боїться робити, привертає до себе увагу тільки негативними способами – бійкою, вередуваннями.
Що ж робити в такій ситуації? Дуже важливо говорити, як треба робити, а не як не треба. Замість фрази «Ти такий замкнений, не треба мовчати» краще сказати «Ти можеш говорити про те, що думаєш. Це чудово, що в тебе є своя думка! Мені буде цікаво її почути».
Всі батьки дуже лякаються, коли помічають, що дитина поводить себе агресивно, краде, бреше, занадто замкнена, брутально себе поводить. Та й як тут не тривожитися. Але в дійсності всі ці види поведінки є лише сигнал – щось про світ наша дитина ще не вивчила, чи чогось їй не вистачає, щось відбувається всередині неї, що змушує її поводити себе так. В усіх таких випадках перелякані батьки приділяють багато негативної уваги, намагаючись «вигнати бісів». Це приводить до того, що дитина навіть може почати посилювати негативну поведінку. Спробуйте усі свої звернення до дитині замінити з негативу на позитив.

‼ Помічайте та визнавайте особливості своєї дитини.
Ваша дитина моторна чи повільна? Стійка до стресу чи дуже чутлива? У неї більше розвинута образна пам'ять чи пам'ять на словесну інформацію? Їй краще дається математика чи малювання? Спокійна чи дуже рухлива? Може заплакати, якщо ви спокійним, але суворим, голосом зробите їй зауваження, чи ледь відреагує на ляпанець чи інше покарання. Чи потрібно дитині багато контролю, чи вона настільки слухняна і сама вміє себе тримати в рамках, що ваш контроль потрібний лише мінімально?
Кожна з цих особливостей не означає, що ваша дитина краще чи гірша за інших. Вона просто така. Навряд чи вам вдалося б зробити тихоню з дуже активної дитини – усе, що ви зможете зробити, це направляти її енергію в «мирне русло», давати їй вихід, навчити її контролювати свої дії. Якщо ви приймете те, що дитина повільна, ви зможете допомогти їй навчитися розраховувати час, щоб встигати.

Хлопчик 10 років, чутливий, мрійник, який тонко сприймає навколишній світ, який цікавиться книгами, ніжний. Його захоплюють заняття танцями, а батько вважає це заняттям лише для дівчат і хоче, щоб він ходив на боротьбу чи футбол. У тата є чітке уявлення про те, яким повинен бути майбутній чоловік. Йому дуже важко прийняти той факт, що його сина цікавить не те, що важливо було для самого батька в дитинстві. А хлопець страждає, відчуває себе неправильним, йому хочеться бути гарним в очах батька. Але, з іншого боку, йому не подобається те, що батько йому пропонує.

На консультацію звертається мама першокласниці. Жінка дуже активна, багато чого в житті сама домоглася, швидка, рухлива, напориста. Їй здається, що з її дитиною щось не так, тому що дівчинка повільно збирається, довго думає над уроками, повільно реагує. А дівчинка просто від природи повільна. Мама її увесь час намагається поквапити, в результаті дівчинка починає все робити ще повільніше, стає плаксивою, дратівливою. Вона, через особливості свого темпераменту, не може виконати вимоги мами. Від того, що її кваплять, у неї виникає перенапруга. Якщо дати дівчинці робити все в своєму темпі, враховувати її повільність при зборі в школу, вона цілком успішно з усім може впоратися.

Іноді батькам буває особливо важко прийняти в дитині ті якості, які їм самим у дитинстві приносили багато неприємностей.

Мама звертається на консультацію з приводу свого 11річного сина, що не може за себе постояти. Якщо на нього кричать, починає плакати, багато чого боїться, лякається, коли опиняється в новій ситуацію чи знайомиться з новими людьми. У мами така поведінка викликає сильне роздратування. Коли вона стала згадувати своє дитинство, з'ясувалося, що вона теж поводилася саме так, і саме так її лаяли батьки за це, обзивали «нюнею». Вона ненавиділа себе, але нічого не могла із собою поробити. Коли вона бачить ті ж якості у своєму синові, вона згадує про ті часи, про гнів батьків і своє власне невдоволення собою, і переносить усі ці почуття на сина.

А іноді батькам буває важко примиритися з тим, що дитина поводиться зовсім не так, як вони поводилися. Якщо мама чи папа в дитинстві були тихими і слухняними, їм важко прийняти рухливість, активність і самостійність дитини, і вони, скорішеза все, будуть розглядати такі якості як «розв'язність і впертість».

‼ Висувайте реальні вимоги до дитини.
Спробуйте поставитися до дітей, як до квітів – нехай вони ростуть у тому темпі, що їм задала природа. Форсувати розвиток дитини так само неможливо, як змусити квіти зростати швидше. Вимоги до дитини не повинні бути завищеними.
Досить часто відбувається так. До 6 років до дитини відносяться, як до маляти – балують, все за нього роблять, дозволяють йому вередувати, а коли настає пора підготовки до школи, вимоги істотно посилюються. Від нього починають вимагати відповідальності, самостійності, дорослості. Але звідки ж вона може з'явитися раптом? Усі ці якості варто виховувати поступово. І важливо враховувати вікові і просто індивідуальні особливості дитини.

‼ Залучайте дитину до спільного вирішення проблем.
Дітям подобається брати участь в усьому. Залучайте дитину до прийняття рішень – як провести вихідні, коли і куди піти гуляти, що подарувати мамі на день народження. Люди терпіти не можуть, коли їх змушують, але якщо людина вирішує самостійно – інша справа. Дитина почуває себе учасником, а не об'єктом примусу.
Мама 7-річного хлопчика знайшла чудовий хід, щоб справитися з постійними «канюченнями» дитини і проханнями щось йому купити. Якось раз вона посадила його і докладно обговорила з ним їхній бюджет на місяць. Вона радилася з ним, від чого, на його думку, можна відмовитися, щоб йому щось купити, скільки можна виділити на покупку дріб'язків. Чи потрібно говорити, що кількість капризів дитини різко скоротилася.

‼ Надавайте дитині можливість вибору
Для розвитку самостійності дитини й вміння приймати рішення дуже корисно надавати дитині можливість вибирати між двома способами поведінки чи дій. Замість того, щоб сказати, «Прибери машинку і конструктор», запитайте в дитини: «Ти хотів би спочатку прибрати конструктор, а потім машинку чи навпаки?» Це дозволяє дитині контролювати ситуацію і не суперечити волі батьків.
Якщо дитина звертається до вас за порадою чи запитує про те, яке прийняти рішення, і вам дуже хочеться підказати їй, що їй робити, спробуйте втриматися від готової відповіді. Спробуйте допомогти їй прийняти рішення самостійно.

‼ Вірте у свою дитину.
Родина збиралася переїжджати на нову квартиру. Мама дуже тривожилася, що у хлопця, і так не надто товариського, можуть виникнути труднощі з пошуком друзів. На це інша мама і досвідчений психолог їй порадила для початку змінити тривогу на віру в те, що в її дитини все вийде, а тоді вже шукати способи допомогти йому.

Отже, ми поговорили про те, яке ставлення до дитини поліпшує наше спілкування з нею. Давайте тепер звернемося безпосередньо до способів спілкування з дитиною.

Які звернення дитина краще чує

Досить часто конфлікти з дитиною виникають тоді, коли дитина не чує батьківських прохань чи вказівок. Це може бути пов'язане з проблемою відносин між вами і дитиною. Наприклад, коли спілкування в основному зводиться до вимог і вказівок. Тоді дитина протестує проти цього і виявляє упертість. Чи, навпаки, коли батьки потурають дитині, не привчають її до того, що в неї є якісь обов'язки.
У той же час, важлива і форма, у якій ми просимо дитину щось зробити.

• Позитивно формулюйте звернення до дитини.
Кажіть дитині що робити, замість того, щоб вказувати, чого не робити. Наприклад, замість: «Не дряпайся по меблям», треба сказати: «Злізь зі столу».
• Не поєднуйте в одному проханні чи вказівці декілька.
Давайте вказівки по одній, а не всі разом. Розділяйте великі прохання чи вказівки на декілька невеликих. Наприклад, замість: «Прибери свою кімнату», скажіть: «Склади кубики в коробку», «Постав взуття в шафу».
• Говоріть дитині точно, що потрібно зробити.
Замініть такі висловлення як «Будь гарним» чи «Роби правильно», більш точними, такими як «Говори пошепки» чи «Будь ласка, сядь за стіл».
• Звертайтеся до дитини спокійно.
Діти повинні навчитися реагувати на нормальний тон голосу, а не на крик, авторитарний тон чи благання.
• Говоріть чемно і з повагою.
Прохання і вказівки повинні бути чіткими і ясними, в них не повинно бути неповаги до дитини. Дуже допомагає слово «будь ласка».
• Прохання і вказівки повинні бути такими, щоб дитина була здатна їх виконати.
Важливо, щоб прохання і вказівки збігалися з фізичними і розумовими можливостями дитини. Трирічна дитина не зможе зав‘язати самостійно шнурки, а п‘ятирічна вже спроможна це зробити. Просто так дитина не стане акуратною. Якщо до цього дитина сама не прибирала кімнату, значить в неї ще не має навичок. Її треба спочатку навчити цьому, а потім вже вимагати допомоги у прибиранні дому.
• Використовуйте команди і накази тільки тоді, коли вони дійсно потрібні.
Прямі команди повинні використовуватись тільки тоді, коли дійсно важливо, щоб дитина їх виконала. Наприклад, в екстреній ситуації, коли хтось поранився, потрібно щось дуже терміново зробити.
• Використовуйте вибір, коли це можливо.
Пропонуйте дитині, якщо є можливість, вибирати, що одягти – сині чи жовті панчохи, що з'їсти на сніданок, як провести час.
• Пояснюйте, чому ви просите чи вимагаєте
Пояснення краще давати до прохання чи вказівки. Не варто їх давати між проханням і його виконанням, оскільки діти можуть намагатися втягнути батьків у дискусію, щоб не робити того, що батьки просять.
• Хваліть!
Не забувайте похвалити і подякувати дитину за зроблене. Адже, якщо ми просимо про щось чужу людину, і вона виконує наше прохання, ми обов'язково говоримо їй «спасибі».

Давайте тепер звернемося до «особливих» ситуацій спілкування з дитиною.

Коли дитина переживає сильні почуття

(За матеріалами книги Ю.Б.Гиппенрейтер «Общаться с ребенком как?»)

Коли дитина переживає сильні почуття, їй боляче, страшно, кривдно, соромно, вона гнівається. Перше, що ви можете зробити – це дати зрозуміти, що ви "чуєте і бачите”, що вона відчуває.
Щоб дитина зрозуміла, що ви поруч з нею, готові зрозуміти її і підтримати, ви можете використовувати спосіб, що називається "активне слухання”.

Активно слухати, значить "повертати” дитині в розмові те,
що вона вам сказала, при цьому позначивши її почуття.

Ось приклади, як ви можете допомогти дитині поділитися почуттями та більше розповісти, що саме її хвилює.

Дівчинка: Я не буду носити цей кошмар!
Мама (спокійно): Тобі не подобаються ці брюки.. (Повторення почутого)
Дівчинка: Вони ні з чим не гармонують!

Дитина: Я ніколи не буду з ним спілкуватися!
Батько: Ти не хочеш з ним водитися. (Повторення почутого)
Дитина: Так! Він обзиває мене!
Батько: Ти розлютився. (Позначення почуттів дитини. При цьому батько не засуджує різку й агресивну реакцію дитини)

• Якщо дитина звертається до вас з чимось важливим для неї – намагайтеся приділити їй свою увагу цілком, не відволікаючись ні на що інше. Якщо дитина маленька, ви можете сісти поруч з нею. Якщо у вас немає часу зараз обговорювати з дитиною щось, скажіть їй, коли саме у вас буде можливість цілком побути з нею.
• Не варто задавати дитині питання. Краще, щоб ваша реакція була в стверджувальній формі. Фраза, сформульована як питання, не виражає співчуття. Скоріше сприймається як розслідування з боку батьків.
• «Тримайте паузу» - дайте можливість дитині розібратися зі своїми переживаннями, просунутися в рішенні своєї проблеми.


Чим корисне активне слухання:
§ ви показуєте дитині, що ви поруч з нею, розумієте її;
§ воно допомагає дитині самій більше розуміти себе, свої почуття, і знаходити рішення;
§ ви показуєте дитині конструктивний спосіб вираження своїх почуттів і вирішення проблеми.

Є почуття, що прийнято вважати поганими. Наприклад, гнів чи роздратування, особливо, стосовно дорослого (вчителя, родича, когось з батьків). Але заборона на такі почуття не може усунути самі почуття. Вони залишаються всередині і накопичуються. І періодично вириваються з такою силою, що їх вже неможливо стримати.
Активне слухання дає дитині можливість самій усвідомити свої почуття. Дитина «одержує дозвіл» на вираження таких почуттів і вчиться виражати їх конструктивно. Ви можете створювати й інші ДОЗВІЛЬНІ КАНАЛИ – дозволити дитині вдосталь покричати від злості і викричати її, побити подушку чи грушу для биття, порвати папір.

Звичайно, спочатку може бути не просто використовувати активне слухання. Адже більш звичними є такі реакції:
• Поради, як поводитися, готові рішення - "А ти дай здачі", "Я б на твоєму місці..." – дитина не відчуває підтримки, може думати, що її почуття стосовно ситуації неправильні. Така позиція не допомагає дітям більше розповісти про свою проблему, сприяє тому, що вони ще більше замикаються в собі і своїх почуттях. Часто у відповідь на поради виникає негативна реакція, пов'язана з тим, що наступають на бажання дитини бути самостійною. Про це краще поговорити потім, коли почуття заспокояться. Тоді варто дати пораду, поділитися досвідом, обговорити, що варто і чого не варто робити.
• Критичні зауваження, догани, звинувачення - "З тобою завжди щось трапляється", "Сама винна!" - такі фрази звичайно викликають тільки сильну захисну реакцію і відмову від розмови, зневіру в тому, що батьки можуть почути, збільшують почуття провини, а також, призводять до зниження впевненості дитини в собі.
• Мораль, повчання - "Треба було думати", "Навіщо ти з ними зв'язувався" - викликають у дітей почуття тиску та неповноцінності, коли з ними відбулося щось неприємне.
• Обзивання, висміювання - "Боягуз, ти що, здачі дати не міг?", "А ти звичайно завжди правий?".
• Випитування, розслідування - "Ні, ти все-таки скажи", "Ну чому ти мовчиш?", "Що все ж таки трапилося?" – краще, заміняти питання на стверджувальні фрази. Наприклад: «Тобі зараз важко говорити про те, що відбулося».
• Співчуття на словах, умовляння - "Я тебе розумію" і інші подібні фрази можуть пролунати занадто формально для дитини. Іноді краще просто обійняти засмучену дитину.
Коли дитину переповнюють емоції, такі реакції заважають дитині відчути, що її розуміють. Спільним для всіх таких реакцій є те, що вони не допомагають дитині виразити почуття і залишають її наодинці зі своїми переживаннями.

Коли батьки дуже зайняті

Майже всі батьки сьогодні працюють. Багато хто працює дуже багато і важко. Час непростий. Потрібно заробляти гроші, щоб годувати родину. Страшно втратити роботу, тому їй віддаються всі сили. Або просто робота дуже захоплює, важлива для реалізації себе. У стрімкому темпі буднів багатьом батькам важко вибрати час для спілкування з дитиною.
Дитина може використовувати різні деструктивні способи, щоб привернути до себе увагу. Давайте розглянемо, що почуває дитина, коли батьки дуже зайняті і приділяють їй мало часу і уваги. І які варіанти поведінки допоможуть і вам, і дитині.
По-перше, дитина може не розуміти, чому батьків, чи одного з батьків постійно немає. Вона може почувати себе непотрібною, самотньою, беззахисною.
По-друге, дитина має потребу в передбачуваності і стабільності. Їй дуже важко, коли батьки непередбачено затримуються чи від‘їжджають кудись.
Часто діти починають хворіти, погано вчитися, розкидати речі, красти – все тільки для того, щоб хоча б такою своєю поведінкою звернути на себе увагу.
Один хлопчик навмисно кидав взуття посередині передпокоїв, оскільки знав, як любить порядок його батько. Але це був його єдиний спосіб привернути до себе увагу, нехай і негативну, з боку батька.
§ Визначте час протягом дня чи тижня (у залежності від віку і ситуації), який ви можете присвятити своїй дитині, не відволікаючись ні на які інші справи. Дитина повинна знати – у цей час вся ваша увага належить їй і нікому і нічому іншому.
§ Важливо дати дитині зрозуміти, що навіть коли мами чи тата немає поруч, вони пам'ятають про неї і люблять її. Ви можете подарувати йому чи їй якийсь талісман, дрібничку, що завжди буде з ним чи з нею, через яку дитина зможе відчувати вашу підтримку.
§ Спробуйте розповісти дитині про свої справи, про те, що вас захоплює в них. Тоді дитина зможе відчути свою причетність і значимість, оскільки батьки діляться з нею.
§ Намагайтеся попереджати свою дитину про те, коли в неї буде можливість вас побачити чи коли вас не буде. При цьому завжди краще, якщо є можливість, щоб дитина знала, як з вами зв'язатися у разі потреби.
Часто батьки відчувають почуття провини через те, що в них просто не залишається сил і часу на дитину. Адже крім роботи є ще інші справи: господарство, турбота про своїх батьків, потреба просто відпочити і розслабитися. Існує переконання, що «гарні батьки – це ті, котрі проводять з дитиною дуже багато часу». Звичайно, добре, коли це можливо. Але що ж робити, якщо цього часу немає? Досвід нашої практичної роботи показує, що справа не тільки в кількості. Дитині може бути досить зовсім небагато часу в день, щоб почувати себе потрібною і улюбленою батьками. Уся справа в тім, чим наповнити цей час.
Багато дітей зі смутком говорять, що їхніх батьків цікавить тільки їхнє навчання. Багато хто просто ненавидить щовечірній допит батьків «Як справи в школі? Що ти сьогодні одержав (одержала)?». Схоже, що можливі проблеми в навчанні настільки хвилюють і лякають батьків, що вони витісняють інтерес до того, що захоплює зараз дитину, що її хвилює, що засмучує і тривожить.
Не будемо заперечувати важливість гарної освіти, але дитина не тільки учень. Спробуйте поцікавитися захопленнями дитини і спробувати в них прийняти участь, і ви побачите, що дитина більш охоче стане йти на контакт із вами. Поцікавтеся її мріями, фантазіями, емоційними переживаннями, відносинами, уявленнями про майбутнє. Якщо вас зовсім не цікавить те, що цікавить вашу дитину, допоможіть їй знайти когось (знайомих, гурток, літературу), з ким вона могла б поділяти свої захоплення, і дитина побачить в вас друга і помічника. Часто через уроки вже просто не залишається часу на відносини – розмови, ігри, обговорення прочитаного чи щось ще.
Якщо у вас декілька дітей, вкрай важливо, щоб кожний з них знав, коли в нього буде можливість поспілкуватися з батьками наодинці, без братів і сестер.
Одна мудра жінка, що виховувала сама чотирьох синів, а ще працювала і вчилася, домовилася з дітьми так. Кожний з дітей знав, що вона проводить з ним, і тільки з ним, один вихідний на місяць. Кожен хлопець знав, що це час, коли він може поговорити з мамою про те, що для нього важливо. Завдяки цьому рішенню, навіть при такому завантаженні, вона змогла зберегти відносини з кожним із синів і знайти час, щоб підтримати кожного.

Батькам про батьків

У нашому суспільстві дуже розвинутий стереотип, що, коли з'являється дитина, батьки повинні відмовитися від себе, свого особистого простору, своїх інтересів і потреб і присвятити себе вихованню дитини.
Особливо розповсюджений цей стереотип серед жінок. Чоловіки, як правило, все ж таки зберігають свою територію. З одного боку, безумовно, народження дитини припускає обмеження для батьків. З іншого боку, навіть для самої дитини важливо, щоб батьки мали своє життя, не підкоряли себе цілковито дитині, вміли відстоювати своє право на особистий час, відпочинок, свої власні потреби. Тоді дитина вчиться поважати чужі права й має приклад того, як можна поважати свої права.

Привчайте дитину з малечку поважати право іншої людини,
в тому числі, найближчих людей – матері та батька,
на власний час і простір!

Нажаль, дуже часто матері підлітків скаржаться, що вони на дитину все життя поклали, в усьому собі відмовляли, а він чи вона не цінують, не чують, не зважають…... Отже, в результаті того, що мама забула про себе, дитина не навчилася враховувати бажання інших.

Діліться з дитиною своїми почуттями. Не завжди дитина може сама зрозуміти і правильно здогадатися про те, який у вас настрій, самопочуття, про те, що ви хочете побути наодинці із собою. Говоріть йому чи їй про це. Ви можете навіть запропонувати якісь умовні знаки, що будуть свідчити про ваш настрій чи ваші потреби. Попередьте дитину, що справа не в ній, що вона не винна, що мама чи тато зараз не спроможні грати чи розмовляти, що це тимчасово. Вам просто потрібно побути наодинці із собою, а потім ви знову зможете бути разом.
Коли ви ділитесь з дитиною своїми почуттями і проблемами, дитина скоріше навчиться ділитися своїми почуттями і проблемами з вами. Їй не потрібно буде влаштовувати істерику, для того щоб «сказати», що вона розлютилася на недостачу уваги, наприклад.

Навчайте дитину підтримувати вас. Це дуже важливо для вас обох.
Навіть якщо ви розумієте, що якось не так поводитеся зараз чи раніше не так діяли по відношенню до своєї дитини, спробуйте відсунути почуття провини. Якщо вам здається, що десь ви недозрозуміли, недоприділили увагу, недопіклувалися, недопояснили, спробуйте краще зрозуміти, подбати, приділити увагу зараз. Провина віддаляє нас один від одного, пригнічує, іноді навіть може призвести до того, що хочеться діяти ще більш брутально.

Експериментуйте, і ви знайдете нові рішення. Якщо ви бачите, що вас щось не задовольняє у спілкуванні з дитиною, залучайте свою творчість, пробуйте.

Якщо ви вдарили дитину у нападі гніву, а потім каєтеся в цьому, ви можете сказати: «Вибач мене. Це грубий і поганий спосіб показати тобі, як я розсердилася. Давай сядемо і поговоримо про те, чому тобі так важко виконувати мої прохання.»

Допомагайте дитині стати самостійною і полегшуйте власне життя. Пам‘ятайте, що варто бути уважними до того, на якому етапі розвитку своїх здібностей і можливостей знаходиться ваша дитина. Визначте:
• що дитина вже в стані робити самостійно;
• що може робити сама, але ще має потребу у вашій підтримці і допомозі;
• що ще не може робити, але ви б хотіли, щоб у найближчому майбутньому навчилася робити сама. І не беріть на себе зайву відповідальність.
І вам стане легше, і дитина буде поступово вчитися бути самостійною. Наприклад, традиційна проблема, коли батьки змушені робити уроки постійно разом з дитиною, інакше дитина їх просто не робить чи робить неуважно.
Як навчити її робити уроки самостійно? Якщо спочатку ви робите уроки разом, то потім запропонуйте дитині самій робити, а ви посидьте поруч, допоможіть, якщо треба, а потім разом перевірте. Потім запропонуйте їй спочатку перевірити усе самій, а потім вже разом. Потім ви можете поступово відмовитися від перевірок, довіривши їй самій функцію контролю. Потім можете домовитися, що ви будете зрідка заглядати до неї, коли вона буде робити уроки самостійно.
Важливо тільки бути уважними до того, чи готова дитина вже впоратися з тим, що від неї очікують.

Коли ви відчуваєте, що дитина своєю поведінкою – вередуванням, брутальністю, неслухняністю – зводить вас з розуму, спробуйте згадувати про активне слухання.
Також у нагоді стануть Я-ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Я-висловлювання – це повідомлення про свої почуття у зв'язку із ситуацією від першої особи. Спробуйте заміняти такі фрази, як «Ти зводиш мене з розуму», «Ти огидно поводишся», на «Я злюся, коли не бачу ніякої реакції на свої слова». Ви можете помітити, що в цій фразі немає обвинувачення дитини. Ви просто говорите про себе і свої почуття. Таким чином, ви не стримуєте своїх почуттів. Вони не накопичуються в вас, щоб, зрештою, вирватися через крик або сльози. Дитина бачить урок, як можна виразити почуття. І дитина, як і будь-яка інша людина, скоріше буде готова вас почути, оскільки я-висловлювання не роблять її винною і поганою.

У ситуаціях, коли дитина зіткається з труднощами, коли він чи вона не слухаються, коли вам важко пояснювати, чому ви вводите ті чи інші обмеження, ви можете розповісти дитині про те, що ви самі відчували в дитинстві в таких ситуаціях.

Шляхом до того, щоб дитина менше вибивала вас з колії може бути розуміння причин її поведінки. І пояснення їх і для себе, і для самої дитини.
Наприклад, діти часто діють імпульсивно. Коли вони роблять ірраціональні вчинки, вони себе почувають жахливо, самотньо і дуже розгублено. Вони думають, що ніхто і ніколи так себе не поводив і, тим більше, ніхто ніколи себе так не почував.
Розповідає мама одного хлопчика: «Коли ми були на риболовлі з друзями, Вітя (6 років) раптом закинув снасть одного з друзів на середину річки. Він стояв і посміхався як дурень. Першою реакцією було роздратування: «Що за неможлива дитина, зробив гидоту і ще посміхається. Невже він не розуміє, що його вчинок жахливий». Тільки потім я побачила в його очах страх і розгубленість. Він явно почував себе винним та розгубленим, і не знав, як спокутувати свою провину. Посмішка виникла від напруги і розгубленості. Я сказала йому, що бачу, як він переживає, що зробив дурницю, яку знає, що не можна було робити, що він може попросити пробачення і допомогти виловити снасть».
Навіть якщо те, як ви зрозумієте і поясните почуття дитини, не буде абсолютно точним, вона відчує, що її намагаються зрозуміти, а не просто вважають поганою.
Інтерпретувати поведінку дитини може бути непросто. Особливо, це стосується поведінки «важких» дітей, до яких найчастіше відносять дітей, які поводять себе неслухняно, агресивно, замкнено. Такі діти частіше викликають роздратування і нерозуміння, відчуття, що вони «навмисно злять», «просто не хочуть слухати і розуміти», просто «байдужі». Найчастіше все оточення їх обвинувачує.
Важливо знати! Такі діти, майже завжди, навпаки є особливо чутливими, вразливими і багато чого розуміючими.

А причини їхньої такої поведінки можуть бути наступні:
1. Боротьба за увагу – дитина знаходить те, до чого батьки найбільш чутливі і починаються проблеми саме в цій сфері (здоров'я, навчання і т.д.).
2. Боротьба за самоствердження проти зайвої влади й опіки батьків. Коли у вихованні є надлишок вказівок, зауважень, критики, заборон, побоювань, тривог. Дитина, за допомогою неслухняності й упертості починає використовувати всі засоби, щоб показати, що він чи вона – самостійна особистість.
3. Бажання помститися за образи, які завдали батьки (через розлучення, появу молодших дітей, ігнорування або відштовхування дитини) чи інші люди.
4. Втрата віри у власний успіх – коли дитина не справляється з чимось, наприклад, з відносинами з однокласниками, вона починає погано вчитися.
Розуміючи ці причини, батьки можуть бачити в «проблемній» поведінці сигнал про потребу у допомозі. І якщо спілкування з дитиною перестало бути радісним і задовольняючим вас, зайшло в глухий кут, не впадайте у відчай. Можна просто намагатися зрозуміти, що відбувається з вашою дитиною.

Зрозуміти ж причину ви можете, зокрема, спираючись на свої власні почуття.
• Найчастіше батьки відчувають роздратування щодо дитини, якщо причиною "поганої” поведінки дитини є те, що їй не вистачає уваги.
• Якщо причиною неслухняності є боротьба за самоствердження, батьки частіше відчувають гнів.
• Якщо дитина бажає помститися своєю поведінкою, то вас, як батьків, охоплює образа.
• Якщо ж ви почуваєте безсилля, безнадійність, розпач, то імовірніше за все, ваша дитина не може впоратися з якимись ситуаціями і почуває себе неповноцінною.

Що ж тоді можуть робити батьки?
• Якщо вашій дитині не вистачає уваги – ви можете пошукати способи прояву до неї позитивної уваги, які були б приємні і вам, і дитині. У такі моменти, коли дитина не дратує вас, коли у ваших відносинах все спокійно. А традиційні витівки краще взагалі залишити без уваги.
• Якщо ж дитина бореться за самоствердження, надавайте їй право на власні рішення і навіть помилки.
• Якщо дитина своєю поведінкою мститься вам за щось – доречним може бути питання: «Яку біль відчуває дитина?»
• Дуже непросто може бути знайти вихід з ситуації, коли дитина зневірилася у власному успіхові, а ви відчуваєте безсилля. Що ви можете робити, так це допомагати йому чи їй знайти ту сферу, де він чи вона вже успішні або можуть стати успішними, знаходити той рівень завдань, з яким дитина в змозі впоратися та отримати задоволення від досягнутого. Критику варто звести нанівець. У такій ситуації дитина гостро потребує підтримки.

Вірте, що у вашої дитини і у вас, як у батьків,
та й просто, як у людей, все може бути добре!

Головне відчути себе разом з дитиною. Разом – ви сила. Разом ви в змозі пережити будь-яку важку ситуацію і знайти свій вихід. Пам’ятайте, що ви і ваша дитина найближчі та найрідніші люди один для одного. Навіть, в часи, коли вам важко знайти спільну мову, відшукуйте в собі сили залишитися поруч та підтримати один одного. Частіше згадуйте, що ви творча людина. Прислухайтеся до своєї уяви та інтуїції. Вони в змозі підказати вам рішення
Ми вам запропонували результати спільної творчості нас та тих батьків, які зверталися до нас по допомогу. Приєднуйтесь до нас і відкривайте свої власні шляхи спілкування з дитиною.
Щасливих пошуків!

При підготовці матеріалу було використано уривки з книг Ю.Б.Гіппенрейтер "Общаться с ребенком КАК?” та Еда Лешан "Когда ваш ребенок сводит с ума”

Здорове харчуваннядля дітей: особливості та поради для батьківРаціонхарчування для здоров’я дитини відіграє надзвичайно важливу роль, адже саме зїжі зростаючий організм бере необхідні поживні речовини. Тому важливо щодняформувати збалансоване меню, особливо зараз, коли діти навчаються задистанційною формою (вдома) та майже цілий день знаходяться без доглядудорослих. Необхіднонавчити дитину самостійно розуміти базові властивості продуктів та обиратибільш корисні, якісні та здорові варіанти. Важливо прищепити дитині здоровийінтерес до їжі, допомогти їй зрозуміти, які продукти їй смакують, давати вибірі підтримувати ініціативу. Так батьки закладуть основи здорової харчовоїповедінки і знизять ризик її розладів у майбутньомуДекілька простих порад, які допоможуть батькам навчитидітей із легкістю дотримуватися принципів здорового харчування. Необхідно харчуватися регулярно. Організм якдорослого, так і дитини потребує постійного надходження поживних речовин:білків, вуглеводів і якісних жирів, а також мікроелементів. Якщо дотримуватисярежиму харчування, не пропускати основні прийоми їжі та їсти приблизно в один ітой самий час щодня, внутрішні процеси відбуватимуться правильно.Найкраще під час прийому їжі зосередитися на стравах:відтінках смаку, її текстурі й температурі. Навчить дитину під час їжі вимикатителевізор, не користуватися телефоном. Треба їсти усвідомлено: це дозволитьвчасно зрозуміти, що ви вже наситилися, та по-справжньому насолодитися їжею.Запропонуйте дитині взяти за звичку читати складпродуктів на упаковці. Це дієвий спосіб контролювати кількість солі й цукру враціоні. Також необхідно звертати увагу на клітковину – це той компонент, якиймає бути присутнім у раціоні.Не дозволяйте дитині переїдати. Переїдання створюєдодаткове навантаження на органи травлення, тож якщо на Ваш погляд дитина вженаситилася, відсуньте тарілку. Уникайте напоїв, що містять цукор. Вода найкращийнапій як для дорослих, так і для дітей. Також хорошим варіантом для вгамуванняспраги є трав’яні чаї, вода з м’ятою або шматочками фруктів чи ягід. Якщоготуєте компот чи узвар, не додавайте цукор.Привчить дитину з’їдати декілька порцій овочів іфруктів щодня. Різноманітні та різнокольорові овочі, фрукти, ягоди – джереловітамінів та мікроелементів. Що більше кольорів на вашій тарілці, то кориснішоювона є для організму. Розширюйте свій продуктовий кошик: не ігноруйте зелень ікоренеплоди. Зелень додавайте до салатів, а коренеплоди смачно запікати тадодавати в рагу.Порадьте дитині вживати десерт після повноцінногоприйому їжі. Десерт замість обіду чи сніданку – це не найкраща ідея. Чудовийваріант – солодощі, приготовані власноруч. Так ви зможете контролювати якістьінгредієнтів, наприклад, додати цільнозернове борошно та зменшити кількість цукру.Здоровехарчування передбачає гармонійне споживання білків, жирів, вуглеводів,вітамінів, макро- і мікроелементів – основних речовин, які містяться в харчовихпродуктах. Білки – цеголовний пластичний матеріал для росту і розвитку організму. Здорове харчуванняпередбачає, що в раціоні присутні як тваринні білки (м’ясо, риба, яйця,молоко), так і рослинні (бобові, картопля, насіння, горіхи, зернові та ін.)Згідно з фізіологічними нормами, частина тваринних білків повинна складати 55%від загальної кількості споживаних білків.Жири також важливі й несуть відповідальність занакопичення енергії, збереження тепла, захист від травм, обмін та створенняпотрібних гормонів, вітамінів та інших біоактивних речовин. Жири разом ізбілками й вуглеводами становлять основу пластичного матеріалу для побудови всіхклітин і тканин організму. Вони сприяють більш якісному використанню організмомбілків, вітамінів і мінеральних речовин. До раціону варто включати ненасичені жириприродного походження. Вони містяться в неочищених рослинних оліях першоговіджиму, насінні, горіхах, авокадо, оливках, жирній рибі.Вуглеводи– це основне джерело енергії. Для забезпечення здорового харчуваннярекомендується, щоб 64% вуглеводів надходили в організм у вигляді крохмалю(хліб, крупи, макаронні вироби), а 36% — у вигляді простих цукрів (сахароза,фруктоза, мед тощо). Вітаміни– незамінні складові раціону здорового харчування, які беруть участь у всіхбіологічних процесах організму. Якщо в організм надходить дуже мало вітамінів,це може негативно позначитися на здоров’ї, фізичному розвитку і сприятиобмінним порушенням та хронічним захворюванням.Найбільшбагаті джерела вітамінів – це, безумовно, овочі й фрукти. Останні єневіддільною складовою здорового харчування. Як допомогу при складанні меню вдома, задля того щобвоно було корисним, раціональним та збалансованим рекомендуємо використовувати кратністьвидачі та види харчових продуктів різних груп, які передбачені «Нормами харчування у закладах освіти тадитячих закладах оздоровлення та відпочинку» та «Порядком організаціїхарчування у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку»,затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2021 № 305. Вищевказаними документамизапропоновано до меню включати різноманітні страви, сезонні овочі та фрукти.Передбачено зменшеннякількості споживання солі, цукру, хліба, насичених жирів, зокрема вершковогомасла; збільшення споживання овочів, фруктів, м’яса, молока та молочнихпродуктів; не передбачено вживання кондитерських виробів (цукерки, вафлі, зефіртощо).Близько 75% їжі повиннібути продуктами рослинного походження: овочі, салати, злакові, фрукти та ягоди.М’ясні страви необхідноякомога частіше комбінувати з овочевими гарнірами чи салатами.Надається перевагапродуктам із вищим вмістом харчових волокон (наприклад, краще обирати гречкузамість рису), із високим вмістом клітковини (цільнозерновий хліб) тощо.Протягом тижня в менюповинні бути:-кожен день – овочі, фрукти та ягоди, крупи абомакаронні вироби чи бобові, молоко або молочні продукти (йогурт, кефір,рослинні напої, сир твердий, кисломолочний, сметана); -двічі на тиждень – риба, сік, -тричі на тиждень – бобові,-шість порцій на тиждень – м’ясо птиці, -страви з м’яса свинини, телятини або яловичини таяєць необхідно включати двічі або тричі на тиждень. Картопля у вигляді окремоїстрави пропонується не більше 2-3 разів на тиждень.Харчування дітей повиннобути організовано з не менше ніж триразовим споживанням гарячої їжі. Інтервалміж прийомами їжі не повинен перевищувати чотири години.Здоровехарчування захищає людину від маси хвороб, зміцнює імунітет до деякиххвороботворних факторів, підтримує на стабільному рівні масу тіла. Правильнохарчуйтеся і будьте здорові!


Порадибатькам.Особиста гігієна – запорука здоров’я
Загалом,гігієна відноситься до ряду практик, які зберігають і захищають здоров’я відхвороб. А особиста гігієна, навпаки, стосується підтримання чистоти тіла.Навчання дітей правилам особистої гігієни є одним зпершочергових завдань усіх батьків. Ці навички має набути кожна дитина шляхомсистематичного виховання з боку батьків.Одним з найважливіших аспектів особистої гігієни є доглядза своїм тілом. Гігієна тіла означає підтримувати кожну частину свого тіла вчистоті, щоб залишатися здоровим.Привчайте дітей мити руки водою з милом перш ніжторкатися їжі; щоразу мити руки після відвідування туалету, поїздки в громадськомутранспорті, контакту з тваринами. Рушник має бути індивідуальним для кожноїдитини.Використання дезінфікуючого засобу для рук – ще однакорисна звичка, якій ви повинні навчити своїх дітей. У випадках, коли водазанадто холодна для використання, за відсутності доступу до мила чи води,дезінфікуючий засіб для рук може бути дуже зручним, особливо взимку.Окрема розмова про гігієну шкіри обличчя. Жирну шкіру неслід мити гарячою водою. Це ж стосується і жирного волосся. Гаряча вода, якправило, має властивість стимулювати вироблення шкірного сала. Тим, у кого сухашкіра слід оберігати її від впливу та холоду, і спеки. Важливо зволожувати сухушкіру, тому що в’яне вона швидше.Гігієна ротової порожнини – це ще одна життєво важливагігієнічна дія. Якщо не доглядати належним чином, може спричинити неприємнийзапах з рота, карієс та інші захворювання ротової порожнини. Дитину необхіднопривчити чистити зуби вранці і ввечері, навчіть її також користуватися зубноюниткою. Важливо полоскати рот, тому нагадуйте своїм дітям робити це після їжі.Гігієна волосся маєтаке ж велике значення. Неохайне волосся та неправильний догляд за ним можутьпризвести до таких проблем, як воші, лупа та інші інфекції шкіри голови.Привчайте дітей мити голову принаймні двічі на тиждень, не ділитися з іншимиособистими предметами, такими як гребінці, подушки та головні убори. Неменш важливо стежити за чистотою нігтів на руках і ногах. Підстригати нігтірекомендується не менше, ніж один раз на 2 тижні. Зверніть увагу дитини на те,що не можна гризти нігті, оскільки піднігтями може накопичуватися багато мікробів і бруду.Дуже важливо прищепити дитині навичку мити ноги кожногоразу, коли діти повертаються зі школи або після гри. Ноги обов’язково потрібноутримувати в чистоті, теплі і сухості – це захистить від простудних і грибковихзахворювань. Наголосіть, що необхідно підтримувати чистоту взуття, не можнанадягати або міряти чуже взуття.Дотримуючисьправил особистої гігієни, людина захищає себе від негативного впливу зовнішніхподразників.



Кiлькiсть переглядiв: 0